Найкраща пора після гамірного сезону – Бабине літо: зібрав речі, кинув рюкзак на плечі і чкурнув у гори... Куди? Традиційно українці їдуть у Карпати або Крим, але ми цього разу помандруємо до наших західних сусідів.
Зазвичай для туристів відпочинок у Польщі – це гірськолижне Закопане або середньовічний Краків. Ми запропонували польським колегам здійснити експедицію з метою розвідки і відкриття нових та оригінальних туристичних маршрутів для поціновувачів активного, пригодницького та екологічного туризму, що набирають все більшої популярності в Україні. Плани досить амбітні, зважаючи на те, що маємо не так багато часу, але погода допасовувала нам і, в результаті, наша подорож склалася із кількаденного виходу в Татри, одноденного сплаву порогами відомої гірської річки Польщі Дунайца (не Дунаю!) та виходу на вершини гірського пасма Пєніни.
Татри.
Вкотре проїжджаючи Закопане (а Вам радимо тут зупинитись), прямуємо на ночівлю у долину Хохоловску, де перша ж ніч дарує нам сюрприз – зустріч з лисицею, яка ігнорувала спалахи наших фотоапаратів і брала їжу майже з рук. Туристи підгодовують тварин, тому зустрічі з ними тут часті. По території Татранського Національного Парку висять інформаційні листи для туристів із попередженнями не залишати їжу в машинах на автостоянках, не сходити із визначених шляхів і не ходити горами вночі, бо є такі собі звірята як ведмедики.
Пригадується анекдот на цю тематику: зустрічаються у горах ведмідь і турист. Ведмідь запитує: «Ти хто?». У відповідь: «Турист». На що ведмідь: «Ні, це я турист, а ти – сніданок туриста».
Щоб не бути для когось сніданком, вирушаємо на шлях зранку. Спочатку йдемо долиною, де проживають гуралі. Ця давня етнічна група поляків у Татранських долинах традиційно займається випасом худоби на гірських полонинах (щось на зразок українських горян – гуцулів). А ще ці люди живуть за рахунок туристів. Наприклад, у господарстві, на території якого ми поставили свій намет, займаються виробництвом осципка – копченого овечого сиру, який пресується у дерев′яних різьблених формах і є найоригінальшим гуральським продуктом.
Отож, перші два дні ми перебували у Західних Татрах – долина Хохоловска і Косцєліска. Вони найбільші і наймальовничіші, вражають величезними вапняковими скелями, що ніби колоси-вартові стережуть їх. Висота цих гігантів над долинами сягає кількасот метрів і справляє неймовірне видовище.
Через Іваняцкий перевал виходимо під скельним гребенем Комінярского Верху (1829 м). Взимку зі стрімких схилів Комінярского сходять лавини і ми, спускаючись у долину Косцєліска йдемо їх слідом. Яскраве свідчення грізної сили цього природного явища – поламані в одному напрямку дерева, більшість з яких столітні ялини.
Сходимо до туристичного притулку «Орнак». Ця частина Татр добре відома своїми печерами. Неподалік знаходяться доступні відвідувачам печери: Мильна, Яма Смоча, Морозна. Остання, довжиною 450 метрів, має красиві натічні форми. Привертає увагу Печера під Писаною Скелею. Звідси на поверхню випливає потужний струмінь потоку, який утворюється злиттям підземних потоків десь у глибині Татр.
Гуральські легенди оповідають про рицарів короля Болеслава Сміливого, які сплять у печері і прокинуться, коли прийде їх час, про багаті скарби, що охороняються злими духами і підземними божками, про золоту качку, яка несе діамантові яйця і плаває таємничим підземним озером.
Система туристичних притулків (польською «схроніска») у Татрах та інших горах Польщі дають можливість мандрувати горами від притулку до притулку, не шукаючи населених пунктів. Вартість проживання залежить від умов і коливається у межах 7-15 доларів. Функціонують вони цілорічно. Тут можна замовити комплексне харчування чи окріп для самостійного приготування їжі.
Особливістю деяких гірських притулків є те, що коли темна пора доби застала Вас у горах, то Ви зможете переночувати у притулку, навіть при стовідсотковій зайнятості. Ми переконалися у цьому самі: не те що номери, а й коридори були вщерть заповнені туристами. Навіть у світлиці все було зайнято – підвіконня, лави, столи, під столами. Справжня туристична атмосфера, спальники, каремати, Німці, чехи і словаки, які приїздять сюди вже не перший раз, потіснившись, гостинно запропонували нам нічліг. Сама собою вийшла інтернаціональна трапеза, а п′ятдесят грамів української перцівки та сало зняли усі мовні бар′єри і розмови «у підгрупах» перейшли у розмову представників єдиної нації – туристичної.
Наступні дні ми провели у Високих Татрах – район найвищих і найскладніших вершин, складених переважно різноколірними гранітами і справжня країна гірських озер.
Частина туристичного шляху проходить польсько-словацьким кордоном. Перехід по вкладених каменем доріжках нагадує прогулянку вимощених бруківкою вулицею міста. Впершись у масивне скелясте тіло гори Свініца (2301 м), побачили таблицю червоного кольору, що сповіщала про початок важкого і дуже небезпечного шляху. Тут варто задуматись: йти далі чи повертатися. Ми йдемо далі.
Хмари густою стіною закрили гори. Час від часу сильний потік вітру на хвилину-другу відкриває фрагменти скелястих хребтів та озер між ними. Майже вертикальний підйом поступово змінюється лазінням на руках: спеціальні ланцюги, вбиті у скелі гаки, металеві драбини і східці – так виглядають окремі ділянки маршруту. Один із наших польських провідників розповідав про те, як під час подорожі у Словацьких Татрах один із таких ланцюгів розірвався у нього в руках. Хоча ймовірність повторення такого випадку один до ста тисяч, ми найбільше довіряємо власним «точкам опори».
За Свініцею починається легендарна Орла Перч (Орлині Пера) – найважчий туристичний шлях Польських Татрів. Цей амбітний маршрут для розважливих туристів з доброю фізичною підготовкою. За останнє століття туристичного руху тут загинув не один десяток шукачів пригод.
Спускаємось до озер – це чудова Долина П′яти Ставів. Кожне має свою назву, характерні риси, по-своєму привабливе. Ці озера заповнили котловини, вириті у сиву давнину льодовиками. Глибина деяких сягає 80 метрів. Ночівля тут є найбільш колоритною і ми з притулку споглядаємо захід сонця неймовірної краси.
Останній день нашого перебування у Татрах закінчився переходом до легендарного Морського Ока та Чорного Ставу – озер підніжжя найвищої вершини Польщі – Риси (2499 м).
Пєніни і Дунаєц
Невеличкий відпочинок і ми знову у дорозі. Кількадесят кілометрів відділяє Татри від іншого гірського пасма - Пєнін. По дорозі сюди відвідуємо кілька відомих архітектурних перлин Польщі. У селі Дембно – готичний дерев′яний (з модринового дерева) костел Архистратига Михаїла XV століття з унікальним поліхромним розписом і орнаментами. На давньому польсько-угорському пограниччі, по різні береги ріки Дунаєц майже навпроти один одного розташовані готичні замки Чорштин і Нєдзіца. У цьому місці Дунаєц зустрічається з Пєнінами, оголюючи буково-ялинові схили гір до біло-сірих вапнякових скель, що прострілюють небо піками висотою 300-600 метрів. Це – територія Пєнінського Національного Парку, де знаходяться цікаві історичні пам′ятки – середньовічний Червоний Кляштор (монастир) на словацькому березі та руїни замку на однойменній горі на польській стороні.
Найцікавіше місце Пєнін, так званий «Пролом Дунайца», починається під найвищою вершиною, за вигляд названою Три Корони. Відстань у три кілометри по прямій річка долає протягом десяти кілометрів, утворюючи з кільканадцять різких поворотів із цікавими порогами. У цьому місці по Дунайцу проходить державний кордон Польщі і Словаччини, які однаково використовують природну красу і багатство Пєнін.
Майже двохсотлітню місцеву традицію лісосплаву з успіхом замінили катанням туристів на плотах-тратвах. П′ять з′єднаних вузьких і довгих човнів утворюють пліт, що долає згаданий шлях за 2-3 години. Разом із польськими колегами ми вирушили у тридцятикілометрову подорож річкою. Рівень води Дунайца під час нашого сплаву був невисоким, взагалі він регулюється двома греблями Чорштинського водозбірника. Особливих перешкод для нашого рафта не було, зате було більше часу насолоджуватись краєвидами в осінній гамі кольорів, яку у Пєнінах видно чи не найкраще.
Довкола цього мальовничого куточка Польщі витає багато легенд. Так, найвужче місце Пролому – Збуєцький Скок (Стрибок Опришка), шириною 12 метрів, отримало назву від того, що «лісова братія» перестрибувала з одного берега на другий.
Останнього дня нашої подорожі ми прощалися з мальовничими польськими горами і піднялися на ті вершини, які вчора оглядали з рівня річки – Три Корони, Замкова, Соколиця. П′ять днів злетіли, подарувавши масу вражень, безліч фотографій, нових друзів, народивши нові плани по відвідинах цікавих та маловідомих туристам місць чарівної сусідки України – Польщі.
Автори: Сергій і Світлана Підмогильні |
